Легендарний панотець Київського кобзарського цеху Микола Будник увійшов в історію української культури як носій глибинного розуміння автентичності кобзарства. Перейнявши традицію з рук зачинателя сучасного реконструктивного кобзарського руху Г. К. Ткаченка, він власним прикладом, силою свого невичерпного таланту вивів цей рух із андеграунду й підпілля на обшири всенародного визнання. Він сам вважав себе продовжувачем вікової усної кобзарської традиції, а тому не міг змиритися з тим, що автентична традиція була жорстоко винищена у Харкові наприкінці горезвісних 30-х. Але попри "канонічний", за його ж висловом, репертуар, Будник безперервно творив зовсім "неканонічні" речі, як на традиційній, так і на імпровізаційній інтонаційній основі. Органічна здатність М.Будника зімпровізувати і думу, так би мовити, виходячи із ситуації - це не просто непересічний талант |бандуриста, а й фольклорна риса кобзаря-автентика, якій, однак, завжди передувала копітка праця народного філософа, дослідника-реконструктора. Психологізм і семантична конкретика Будинкових образів майже завжди настільки зримі і вражаючі, що за їх художньою філософічністю, рельєфністю неодмінно розумієш живу сутність. Її бачиш, чуєш і відчуваєш так безпосередньо, ніби живеш і переживаєш разом з ним усі колізії оповідуваного і сповідуваного. Його виконання - то не музичний образ, одягнутий в прокрустове ложе музично-ритмічної форми, а радше спосіб розмови з слухачем, суцільний і органічний речитатив-сповідь, і який триває доти, аж поки з обох боків не виникає відчуття цілковитого порозуміння та вдоволеності від мовленого і оспівуваного. Інструментальні перегри і "мережанки" М.Будника - це своєрідні філософські "післясповія", які ніби довершують недомовлене словом. То з неперевершеною віртуозністю, то з виваженою лапідарно-економною точністю вони наголошують кожен мотив, кожен звук. Окремо треба було б говорити про характер і тембр Будникової мелорецитації й про щирість тихого, немовби "не від світу цього" його голосу. А візуальний образ Будника, за влучним спостереженням учня і побратима О.Смика (в миру - О.Саніна), фіксувався нечітко й не експонувався фото- та відеотехнікою, як і жоден найдосконаліший аудіозапис не спроможний зафіксувати й передати усієї магії і характерності мовленого Будинкового мистецького слова. Його зримий образ, м'яка й невимушена манера руху і поведінки - це образ людини-Характерника, від якої повсякчас віяло непереборним прагненням дії, світлою енергетикою Добра. А зроблені його невтомними руками гуслі, бандури, кобзи і ліри несуть й нестимуть далі цей дух нащадкам. Кожен із згаданих стильових пластів Будникового репертуару заслуговує окремого детального розгляду. Мета ж цього видання допомогти слухачеві почути Будника як цілісне і непересічне явище нашої традиційної культури, як феномен, що навіть в годину трагічного герцю із силами зла, випромінює тепло і світло воістину християнських чеснот, м'якість і щиру безпосередність його серця.

Михайло Хай
кандидат мистецтвознавства